Микуличин

Микуличин
Це низькогірний карпатський курорт, який розташовано в долині р. Прут; відноситься до Яремчанської міської ради Івано-Франківської області. Найдовше село в Україні - його загальна протяжність складає 44 км - веде свою історію ще з XV ст. Микуличин знаходиться на території Карпатського Природного Національного Парку на висоті 750 м н.р.м., а отже краса незайманої природи панує скрізь у регіоні.

Природа

М'який клімат, карпатські луки, глицеві ліси, річка з тихим затоном (якнайкраще підходящим для купання), гори - все це приваблює до себе не тільки гірськолижників, а й сімейних туристів та відпочиваючих із захворюваннями легенів. Кришталеве гірське повітря має антибактеріальні властивості й завдяки соснам, що напоюють його своїм терпким ароматом. А для родин розроблено багато піших екскурсій та походів за ягодами та грибами - для будь-якого віку та фізичної підготовки. 

Інфраструктура

Інфраструктура Микуличина може забезпечити відпочинок у будь-яку пору року. Відомі гірськолижні центри - Ворохта, Яблучниця, Буковель - знаходяться на відстані близько 17 км від Микуличина. 20 хвилин автобусом (маршрутні автобуси курсують регулярно) - і ви вже в вихорі гірськолижного життя.У селі є широкий вибір приватних садиб, готелів та пансіонатів з сучасними комфортними умовами проживання та додатковими послугами (сауни, бари та кав'ярні, більярдні та басейни) - Микуличин гарантує чудовий відпочинок на будь-який смак.

Окрасою Микуличина є пам'ятка архітектури - церква Святої Трійці (1868 р.) і дзвіниця, яка побудована значно раніше. Розпис іконостасу виконав видатний український художник, поет і драматург Корнило Устинович (1839-1903).

Архівна довідка

За документами архіву перша писемна згадка про с. Микуличин відноситься до 1412 р.: в судовій справі Березовських, що розглядалася Галицьким гродським судом 1630 р., згаданий привілей короля Владислава, виданий у Львові 1412 р., де вказані границі володінь Березовських, в яких виступає гора Микулинка. В сумарії документів Коронної Метрики 1456-1765 рр. про границі королівських і приватних маєтків на території Галичини, міститься анотація підтвердної грамоти привілею Миколи Турецького 1515 р. на села Коломийського повіту поблизу Прута - Делятин, Ланчин, Саджаву, Турку та ін., серед яких виступає топонім "Микуличине поле".

В 1901 році в Микуличині було відкрито перший український готель. Львівське товариство орендувало в пароха о. Тадея Галайчука віллу поблизу залізничного вокзалу. Вілла мала два поверхи, великий зал - гостинницю і вісім кімнат.
В Микуличині побувало багато видатних особистостей, зокрема український письменник Василь Стефаник, Богдан Лепкий, Іван Франко, викладач Львівської політехніки Тадеуш Обмінський.
Найбільш трагічні події в житті пережила в Микуличині письменниця Ірина Вільде (1907-1982), справжнє прізвище та ім'я - Пеготнюк Дарина Дмитрівна.

Легенда про  Микуличин
Гуляв боярин Микула із своїм військом по горах. Але одного разу забарився Микула. Обступило його військо вороже на високій горі, з усіх боків обступило. Нема де дітися. Та військо Микулене та й сам Микула не мали страху. Заспівали вони тоді патріотичні свої пісні. Їх спів, неначе грум великий, покотився по всіх горах - над Говерлою, над Прутцем, над Прутом. По всіх плаях карпатських. Перестрашилося вороже військо того співу, а їх старший наказав схопити Микулу.
І забряжчали мечі, затріщали кульчиги, і полилася свіжа крівця ворогів. Б'ється, б'ється Микула, руба ворогів у пень, а кінець краю не видно: багато було воріженьків, та не перестрашився Микола, вибіг він на гору, що над річкою, став над нею і сміється з ворогів, а ті аж зубами скрегочуть. Кинулись на гору до нього, а він усіх їх перебив.
І цю гору стали називати Микулинкою, а село - Микуличин. 

 

Микуличин